Розділ 4. Блаженство (a)

Як виявляється, насправді не має значення, як ви померли або від чого ви померли. Блаженство, розуміння, глибокий, цілеспрямований спокій – ось звичайні супутники мандрівника.



- Я вчилася в коледжі при Університеті штату Меріленд, і там був один хлопець, він дуже хотів бути моїм бойфрендом, - згадує Тіка Джунеджа. - Насправді, він був для мене лише однокласником, і я постійно говорила йому: «Чому ми не можемо бути просто друзями?» Бо у мене був бойфренд.

- Але цей хлопець продовжував постійно мені дзвонити, - продовжує вона, - а я йому казала: «Припини дзвонити!». Я думаю, він був якийсь псих.

Одного разу ввечері хлопець подзвонив знову, і, отримавши ту ж саму негативну відповідь від жінки, яку він хотів, він поклав трубку. Тіка лягла спати. Вона спала в будинку, де, окрім неї, жили її близькі родичі. Вона не знала, що поки вона спала, її однокласник, якого вона колись вважали другом, вже йшов до будинку, де вона жила, а потім виліз на її балкон.
Побачивши сплячу Тіку в спальні, він схопив її шию та задушив.

- Саме тоді я побачила світло – коли мене душили, я побачила світло, - каже мені Тіка. - Я почувалася дуже спокійно, а світло… можна сказати, що світло спонукало мене повернутися. Навколо цього світла була темрява, але коли я звертала увагу на світло, воно ставало яскравішим.

Можливо, її б мав мучити страшний біль, адже вона мала б бути в агонії, бо розчавлювали її шию. Але Тіка не пригадує ніякого болю взагалі.

- Просто той момент, коли мене душили, не відчувався, - говорить вона. - Було не так вже й погано.

У тому яскравому світлі все, що вона спершу побачила, - це свою маму та молодшу сестру. Але цікавіше те, що потім, як вона згадує, «я побачила маленького хлопчика, якого я колись няньчила, і він постійно говорив і благав мене знову і знову: "не вмирай, не вмирай, не вмирай"».

Саме тоді вона вже не мала сумніву: вона, Тіка, - на небесах. Її життя до тієї ночі, пояснює вона, було «нервовим»: так багато всього відбувалося, робота, навчання, її прив’язаність до постійного хлопця. А тоді вже нічого подібного не було: «Я була у затишному місці, і все було спокійно».

Потім уже вона почула звуки лиха: її мати плакала, а сестра кричала. І на цей раз, це дійсно була її мати і сестра, у плоті, обидві в жаху кричали так голосно, як тільки могли. У цей момент щільне зчеплення пальців навколо її шиї ослабло, але коли Тіка отямилася і спробувала закричати, з її горла не вилетіло жодного звуку, бо голосові зв'язки були серйозно травмовані. Що стосується її слуху, то він був настільки порушений, що лікар сказав (як потім з'ясувалося – хибно), що втрата слуху була остаточною.

Коли вона, нарешті, почувалася досить добре, щоб поглянути у дзеркало, то виявила, що на неї із дзеркала дивиться незнайома людина: обличчя, яке їй було відоме, тепер було зелене і набрякле, очі були вирячені та налиті кров'ю через розірвані судини.
Зрештою, рани зажили, і колір обличчя відновився. Нападник так і не з'явився після того (насправді, коли приїхала поліція, його вигнали зі школи і наказали, щоб триматися подалі від дівчини). Але для Тіки з того моменту змінилося все, хоча, можливо, і не в той спосіб, який можна було б очікувати.

- До цього досвіду я завжди боялася смерті, - говорить вона мені. – А після того, що сталося, я позбулась цього страху. Я дізналася, що все відбувається спокійно, затишно. Це був рай.