Розділ 3. Що таке досвід смерті? (b)

Насправді, саме психіатр і піонер у цій сфері, Реймонд Муді, ввів термін «передсмертний досвід» і проклав подальший шлях для свого друга і колеги Брюса Грейсона. Доктор Муді є автором відомого бестселера з оптимістичною назвою «Життя після життя» - книги, яка змінила багато чого, зокрема й багато мізків. Вона являє собою збірник досвіду 150 осіб, в яких була констатована клінічну смерть або які майже померли. Вихід цієї книги відкрив шлях для потоку тисяч і тисяч подібних спогадів. Дуже швидко книга стала свого роду перепусткою для мертвих, що повернулися до життя, на те, щоб відверто заявити про себе і розповісти про подорожі по смерті так, щоб їх не вважали лунатиками. Вперше (у деяких випадках – через кілька десятиліть після смерті та повернення до життя) певне число мандрівників по смерті змогли, нарешті, сказати світові (і, що важливіше, - своїм подружжям та дітям, родичам та друзям), що вони також знали, як це – бути мертвим.

Доктор Грейсон прийшов працювати в університет Вірджинії ще в 1970-ті роки, і саме там він зустрів доктора Муді, який, до речі, розпочав свою кар'єру як філософ. Коли книга «Життя після життя» продавалась великими обсягами (три мільйони примірників тоді, і продається дотепер), Муді почав отримувати листи від тих, хто стверджував, що мав досвід, схожий з тим, який він описав. Муді радився зі своїм другом Грейсоном стосовно того, що робити з усіма цими листами.

- Отже, я почав їх читати, - згадує тепер Доктор Грейсон. - Деякі з них були від людей, які отримали свій досвід десятки років тому, і досі ніколи нікому про це не розповідали! Вони думали, що розмовляти про це немає з ким. Отже, я взяв ту коробку з листами та став їм відписувати. Я й донині це роблю. - Він називає це «досвідом». Він прожив ціле життя, досліджуючи глибокі психологічні явища з трансцендентними та містичними елементами.

Але його шлях – шлях, обраний, у цьому питанні, кількома вченими та лікарями, які вірять мертвим, що повернулися до життя, або, принаймні, досліджувати їхні розповіді, - часто є усіяний професійними пастками. Доктор Грейсон знає одного хірурга, якому його начальники звеліли не обговорювати з ним відомий випадок подорожі по смерті; він також згадує двох інших дослідників, яким було відмовлено у посаді через їхню роботу з мертвими, які повернулися до життя.

- Мені також було відмовлено, - м'яко додає д-р Грейсон. - У мене є посада тут, в університеті штату Вірджинія. Адміністрація університету не має з цим проблем, тому що я публікуюсь в авторитетних медичних журналах. Але я так і не зрозумів цього, коли я був в Університеті штату Мічиган. Це дуже поширено, тому що вони бояться, що вони матимуть репутацію університету з ненауковим підходом.

І коли я сама дзвоню до потенційних інформантів, я так само отримую досить чітке уявлення про характер та інтенсивність цього блокування у дослідженнях – насправді, цієї загрози для досліджень. Деякі лікарі говорять зі мною тільки після того, як перевірять усю інформацію про мене; інші, вчені і лікарі, яких я знаю, і які здійснили серйозну роботу в цій сфері, відмовляються навіть слово вимовити. А ще дехто хоче говорити лише на умовах анонімності.

- Вони не хочуть, щоб я про це говорив, і тому дослідження навколо смертного досвіду було зупинено, - говорить інший науковий співробітник, який побажав залишитися невідомим. Він має на увазі певну групу своїх начальників. - Вони думають, що це створить погану репутацію, бо йде врозріз з домінуючими теоріями. Вони навіть не хочуть припускати можливість того, що навколосмертний досвід може існувати.

- І в той самий час цю домінуючу точку зору дедалі більше піддають сумнівам! – продовжує вчений. - Річ у тім, що тепер є занадто багато свідоцтв, які просто не вписуються в традиційні матеріалістичні погляди.

Коли я побіжно згадую ім'я цього конкретного вченого і характер його зірваної роботи під час спілкування з Пімом ван Ломмелем, він із розумінням усміхається. Досить очевидно, що він теж був об’єктом подібного опору. Саме тому я питаю його:

- А чи відходили від вас ваші колеги, коли ви почали досліджувати свідомість після смерті?
- Постійно, - відповідає він. - Але для мене це не має значення. Я викладав у відомій лікарні на 800 ліжок – у лікарні Рейнстате, де є величезне кардіологічне відділення, і деякі з моїх колег не хотіли нічого знати про навколосмертний досвід. Але якщо ти не міняєш своїх поглядів, ти ніколи нічого не не дізнаєшся! А більшість людей таки бояться змін.

Доктор ван Ломмель є тим Галилеєм, який не розкаявся, який може обговорювати це питання з винятковою відвертістю, тому що одне з його найбільш захоплюючих наукових досліджень, в якому він був співавтором, було опубліковане в журналі «Lancet» у 2001 році під назвою «Навколосмертний досвід у пацієнтів, що вижили після зупинки серця». В усьому світі його колеги по галузі були вражені цією публікацією. До того, як це дослідження доктора Ван-Ломмела було опубліковане (пізніше на цю тему в журналі «Lancet» на цю тему також публікувалося дослідження доктора Грейсона), авторитетні медичні видання рідко згадували подорожі по смерті, але ця ситуація, імовірно, змінюється.

Хоча очевидно, вона змінюється не досить швидко.