Насправді, саме психіатр і піонер у цій сфері, Реймонд Муді, ввів термін «передсмертний досвід» і проклав подальший шлях для свого друга і колеги Брюса Грейсона. Доктор Муді є автором відомого бестселера з оптимістичною назвою «Життя після життя» - книги, яка змінила багато чого, зокрема й багато мізків. Вона являє собою збірник досвіду 150 осіб, в яких була констатована клінічну смерть або які майже померли. Вихід цієї книги відкрив шлях для потоку тисяч і тисяч подібних спогадів. Дуже швидко книга стала свого роду перепусткою для мертвих, що повернулися до життя, на те, щоб відверто заявити про себе і розповісти про подорожі по смерті так, щоб їх не вважали лунатиками. Вперше (у деяких випадках – через кілька десятиліть після смерті та повернення до життя) певне число мандрівників по смерті змогли, нарешті, сказати світові (і, що важливіше, - своїм подружжям та дітям, родичам та друзям), що вони також знали, як це – бути мертвим.
Доктор Грейсон прийшов працювати в університет Вірджинії ще в 1970-ті роки, і саме там він зустрів доктора Муді, який, до речі, розпочав свою кар'єру як філософ. Коли книга «Життя після життя» продавалась великими обсягами (три мільйони примірників тоді, і продається дотепер), Муді почав отримувати листи від тих, хто стверджував, що мав досвід, схожий з тим, який він описав. Муді радився зі своїм другом Грейсоном стосовно того, що робити з усіма цими листами.
- Отже, я почав їх читати, - згадує тепер Доктор Грейсон. - Деякі з них були від людей, які отримали свій досвід десятки років тому, і досі ніколи нікому про це не розповідали! Вони думали, що розмовляти про це немає з ким. Отже, я взяв ту коробку з листами та став їм відписувати. Я й донині це роблю. - Він називає це «досвідом». Він прожив ціле життя, досліджуючи глибокі психологічні явища з трансцендентними та містичними елементами.
Але його шлях – шлях, обраний, у цьому питанні, кількома вченими та лікарями, які вірять мертвим, що повернулися до життя, або, принаймні, досліджувати їхні розповіді, - часто є усіяний професійними пастками. Доктор Грейсон знає одного хірурга, якому його начальники звеліли не обговорювати з ним відомий випадок подорожі по смерті; він також згадує двох інших дослідників, яким було відмовлено у посаді через їхню роботу з мертвими, які повернулися до життя.
- Мені також було відмовлено, - м'яко додає д-р Грейсон. - У мене є посада тут, в університеті штату Вірджинія. Адміністрація університету не має з цим проблем, тому що я публікуюсь в авторитетних медичних журналах. Але я так і не зрозумів цього, коли я був в Університеті штату Мічиган. Це дуже поширено, тому що вони бояться, що вони матимуть репутацію університету з ненауковим підходом.
І коли я сама дзвоню до потенційних інформантів, я так само отримую досить чітке уявлення про характер та інтенсивність цього блокування у дослідженнях – насправді, цієї загрози для досліджень. Деякі лікарі говорять зі мною тільки після того, як перевірять усю інформацію про мене; інші, вчені і лікарі, яких я знаю, і які здійснили серйозну роботу в цій сфері, відмовляються навіть слово вимовити. А ще дехто хоче говорити лише на умовах анонімності.
- Вони не хочуть, щоб я про це говорив, і тому дослідження навколо смертного досвіду було зупинено, - говорить інший науковий співробітник, який побажав залишитися невідомим. Він має на увазі певну групу своїх начальників. - Вони думають, що це створить погану репутацію, бо йде врозріз з домінуючими теоріями. Вони навіть не хочуть припускати можливість того, що навколосмертний досвід може існувати.
- І в той самий час цю домінуючу точку зору дедалі більше піддають сумнівам! – продовжує вчений. - Річ у тім, що тепер є занадто багато свідоцтв, які просто не вписуються в традиційні матеріалістичні погляди.
Коли я побіжно згадую ім'я цього конкретного вченого і характер його зірваної роботи під час спілкування з Пімом ван Ломмелем, він із розумінням усміхається. Досить очевидно, що він теж був об’єктом подібного опору. Саме тому я питаю його:
- А чи відходили від вас ваші колеги, коли ви почали досліджувати свідомість після смерті?
- Постійно, - відповідає він. - Але для мене це не має значення. Я викладав у відомій лікарні на 800 ліжок – у лікарні Рейнстате, де є величезне кардіологічне відділення, і деякі з моїх колег не хотіли нічого знати про навколосмертний досвід. Але якщо ти не міняєш своїх поглядів, ти ніколи нічого не не дізнаєшся! А більшість людей таки бояться змін.
Доктор ван Ломмель є тим Галилеєм, який не розкаявся, який може обговорювати це питання з винятковою відвертістю, тому що одне з його найбільш захоплюючих наукових досліджень, в якому він був співавтором, було опубліковане в журналі «Lancet» у 2001 році під назвою «Навколосмертний досвід у пацієнтів, що вижили після зупинки серця». В усьому світі його колеги по галузі були вражені цією публікацією. До того, як це дослідження доктора Ван-Ломмела було опубліковане (пізніше на цю тему в журналі «Lancet» на цю тему також публікувалося дослідження доктора Грейсона), авторитетні медичні видання рідко згадували подорожі по смерті, але ця ситуація, імовірно, змінюється.
Хоча очевидно, вона змінюється не досить швидко.
Немає коментарів:
Дописати коментар